Українська література XIX століття була значно дивнішою і різноманітнішою, ніж можна подумати, переглядаючи шкільні, та й університетські програми. В антології Михайла Назаренка зібрано півтори сотні текстів —переважно маловідомих або й зовсім не відомих сучасному читачеві (деякі не передруковувались уже півтора століття!). Не обов’язково «найбільш значущі» чи «найбільш впливові» твори — але цікаві сьогодні. Від «Пісні Чорноморського війська» Антона Головатого (бо це з неї, а не з «Енеїди» починається друкована література «живою українською мовою») до «Не пора…» Івана Франка: шлях нашої культури від «Малоросії» до «України», непрямий, непевний, непередбачуваний. І ще — п’ятдесят есе про кожного з авторів: чому вони писали саме так і саме про це? Чому одні виявились забутими, а інших пам’ятають за геть не найкращими творами?
«Крім “Кобзаря”» — це справжня українська класична література. Майже вся — звісно, крім «Кобзаря».
 
До другої частини ввійшли твори авторів, що дебютували в 1750–1870-х роках. Це оповідання «з народних уст», рання урбаністика, зовсім несподівані міфоісторичні реконструкції та поезія, яка радше відштовхується від Шевченка, ніж наслідує його.